Юлія Тимошенко. Без вибору

Український медіапростір і соціальні мережі вже майже тиждень вирує навколо злиття Батьківщини з Фронтом змін і ПРП. Процес, який здавався організаторам простою формальністю, виявився досить болючим і супроводжувався скандалами. Проти об’єднання «під крилом» Арсенія Яценюка виступили одночасно три політичні центри впливу.

Першим виступив екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Він звинуватив у соратника Яценюка Миколи Мартиненка в появі «тушок» і закликав очистити від нього нову партію. Микола Мартиненко в свою чергу нагадав Юрію Віталійовичу про тушки з Народної самооборони, але в оновлену Батьківщину вступати не став. Здавалося – конфлікт вичерпано, Мартиненко формально залишився за бортом, всі можуть зберегти обличчя. Але Луценко, тим не менш, залишився скоріше в опозиції до нової політичної сили, а його старий соратник Юрій Гримчак навіть відправив керівництву політичної сили свій партквиток поштою.HollyDolly

Наступний демарш цілком передбачувано здійснив лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко. Тут все різко, радикально і некрасиво. У першу чергу тому, що претензії Гриценко сформульовані занадто розпливчасто, як для простої людини, а всерйоз цікавляться політикою самі прекрасно володіють ситуацією. У Гриценка була своя тушка, а громадянської позиції не вистачало. Тому що всі претензії – старі і не варто було принциповій людині йти за списком.

Третім осередком опору стала стара гвардія бютівців, які з приходом Яценюка помітно втратили вплив на процеси. Хтось істерично грюкав дверима (виключно зовні – всередину давно не пускають), як Віктор Уколов, хтось тихо нарікав і писав листи Юлії Володимирівні. Саме вона і поставила остаточну крапку в процесі. Тимошенко написала переконливий лист, в якому гарантувала повну підтримку Арсенію Яценюку. У своєму стилі – «хто не з нами, той проти нас». Гриценко це не зупинило (його взагалі нереально зупиняти, але він і практично ні на що не впливає), а от Юрію Луценку та внутріпартійних опозиціонерам довелося зменшити тон і змиритися.

Головне питання, який з тих пір бударажет партійну і співчуваючу громадськість – навіщо Тимошенко це зробила? Навіщо вона змусила найвірніших, найвідданіших наступити на горло власній пісні і віддала свою партію в чужі руки. Адже особливих ілюзій на тему планів Арсенія Яценюка самому стати президентом у Юлії Володимирівни немає. Версій гуляє маса, аж до самих конспірологічних. А відповідь проста до банальності.

Насправді в цій ситуації у Юлії Тимошенко взагалі не було вибору. Без її керівництва та участі у публічних процесах «Батьківщина» помітно здала позиції. Без Яценюка вона тихо доїсть залишилися вкусняшки з рук тих, хто годуватиме і в наступний парламент вже не пройде. З в’язниці важко брати активну участь у політичних процесах і Юлія Володимирівна чудово це бачить. Бачить, але нічого не може зробити.

За фактом в передчутті 2015 ми маємо трьох опозиційних кандидатів. Олег Тягнибок – перший, але його шанси сумнівні. Куди реальніше перспективи Віталія Кличка з його УДАРом та Арсенія Яценюка з Батьківщиною. Яценюк називає Тмошенко лідером і в разі перемоги буде змушений дотримуватися договренності і ділитися владою. Кличко ніяк її не називає, він сам собі лідер. Зобов’язань перед Тимошенко у нього немає, ділитися ні з ким він не стане. Тимошенко могла підставити Яценюку ніжку, зробивши Кличка єдиним кандидатом, а могла підтримати – залишивши собі шанс. Вибір настільки очевидний, що це і не вибір зовсім. Не було у Тимошенко ніякого вибору. Крім Яценюка у першому ешелоні українських політиків вона більше нікому не потрібна.

Грамотная и быстрая регистрация юридических лиц от юридической фирмы MillaMax.